Оплата

Новини

Сьогодні багато людей не отримують соціальні послуги та виплати лише через те, що незнають, що існують певні механізм їх надання

Сьогодні багато людей не отримують соціальні послуги та виплати лише через те, що незнають, що існують певні механізм їх надання Transitional Justice , Громадські приймальні , Злочини в зоні АТО , Права ВПО , Програма USAID «Права людини в дії»

Юлія – юристка, координаторка громадської приймальні УГСПЛ у Дніпрі та правозахисної групи «СІЧ». Серед її клієнтів – колишні заручники, військовополонені та члени родин осіб, що зникли безвісти. В інтерв’ю Юлія Полєхіна розповідає, як працює з ними, домагаючись відновлення прав через суд.



Розкажіть про крайню історію допомоги цивільним заручникам, які були незаконно затримані та утримувалися представниками незаконних збройних формувань на непідконтрольних територіях Луганської та Донецької областей.

У мене є клієнтка, справа якої була визначена УГСПЛ як стратегічна. Валентина (прізвище з міркувань безпеки не називаємо) звернулась до мене, адже міжвідомча комісія при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відмовилась визнавати її особою, яка була затримана внаслідок збройної агресії РФ проти України, а отже жінка не отримала виплату – 100 тисяч гривень після звільнення. Я почала з’ясовувати, чому. Попросили матеріали засідання, але їх нам не надали. Лише після втручання Уповноваженої ВР, до якої ми звернулися за допомогою, вдалося отримати відповідь від міністерства, але це була відписка – не були зрозуміло, про що говорили члени комісії на засіданні та чому вирішили відмовити. Справа у тому, що комісія працює в закритому режимі, але я переконана – особа, питання якої розглядалось, має право на інформацію, та право отримати документ щодо неї – вона не хоче знати інформацію щодо інших заручників, а лише стосовно себе. Оскільки такої інформації ми не отримали, звернулися до суду. У позивній заяві просили, аби комісія переглянула своє рішення і надала вмотивовану відповідь. Суд підтримав нас у цьому.

Чому, на Вашу думку, комісія відмовила Валентині?

Ми цього не знаємо. У Валентини не проста ситуація. Після звільнення з заручників у грудні 2019 року вона не має документального підтвердження того, що була засуджена за «державну зраду» в «ЛНР». Розповідає, до затримання мешкала на окупованих територіях – займалася сертифікованою ріелторською діяльністю, достатньо часто переміщалася через контрольно-пропускні пункти. Весь цей час працювала як підприємець та платила податки на не окупованій території України. Одного разу їй зателефонували та попросили приїхати за певною адресою в Луганську. Але там на неї чекали «маски-шоу». Її затримали, засудили та відправили відбувати покарання до виправної колонії. Після обміну вона має серйозні проблеми зі здоров’ям, потребує медичного обстеження, і, з її слів, вже встановлення інвалідності.

Тобто Ви вважаєте, якщо людина була звільнена під час так званого обміну, то це вже означає, що вона була затримана у зв’язку із збройною агресією РФ?

Звичайно. Якщо аналізувати міжнародне право, то те, що в принципі відбувається в окремих регіонах Донецької та Луганської областей – бойові дії. Люди, що мешкають там, за замовчуванням вже є заручниками. Коли я писала позовну заяву, аналізувала багато інформації стосовно і міжнародного гуманітарного права. Людина навіть може і ніколи не артикулювати те, що вона, наприклад, не підтримує режим, але живе в тих умовах, і це вже заручництво.

Отже всіх людей, які були затримані на тій території, держава Україна має вважати заручниками і виплачувати їм згадану компенсацію?

Так, якщо особа не була затримана там, наприклад, внаслідок якогось кримінального або адміністративного правопорушення. Проте під час обміну звільняють як раз людей, яких звинувачували у «державній зраді», «шпигунстві», і багато з них, як і Валентина, після обміну не мають ніяких «документів», що б підтверджували це. Деякі навіть не знають точно, як звучить стаття, за якою їх звинуватили –швидко підписували документи, яких в подальшому ніколи не бачили.
Юлія Полєхіна на презентації «НЕZЛАМНІ». Це три коротких документальних фільми про жінок, які пройшли пекло полону, деталі за посиланням: https://cutt.ly/XYcvefO.

А комісія якраз і створена для того, аби з’ясовувати обставини. До її складу входять представники СБУ та інших правоохоронних органів. Коли особа перетинає лінію розмежування в рамках обміну, вони з нею розмовляють, її свідчення підтверджують або не підтверджують інші колишні заручники. На цьому етапі вже має бути зрозуміло, чи співпрацювала певна особа з сепаратистською владою. Якщо правоохоронні органи не вбачають, що особа працювала, наприклад, на ту владу, то вони не відкривають кримінальне провадження. А як раз кримінальне провадження є однією з двох можливих причин відмови. Інша – не повний комплект документів. Обидві причини не стосуються Валентини, вона мала б отримати згадану допомогу. Ми надали як доказ, що проти неї ані в поліції, ані в СБУ немає кримінальних проваджень, і вона відповідає критеріям постанови № 1122 “Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення”. Якщо комісія керувалась іншими причинами, то має їх пояснити. Або треба уточнювати постанову – пояснити, що таке політичне підґрунтя, політичний в’язень.

Які після рішення суду Ваші наступні кроки?

Ми збираємо докази того, що Валентина була затримана у зв’язку з агресію РФ, і подаватимемо заяву знову. Водночас варто було б зауважити, що постанову треба, справді, уточнити, конкретизувати. Можливо, так не має бути, що кожна людина, яка була незаконно затримана на окупованих територіях, могла би звертатися до держави стосовно відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Але ж є певні рішення ЄСПЛ, де зазначено, що навіть якщо держава не здійснює контроль на певних територіях, вона несе відповідальність за людей, які там мешкають.

З якими ще проблемами до Вас звертаються колишні заручники?

Таких багато. Приміром, декого на окупованих територіях викрали з робочого місця або під час виконання своїх професійних обов’язків.

Ви говорите про лікарів, бо відомі кілька випадків затримання медичних працівників у лікарнях на тимчасово окупованих територіях?

І про лікарів, і просто про людей, які працювали в Донецьку, Луганську, Макіївці, Горлівці. Тобто вони офіційно були працевлаштовані на якихось українських підприємствах, наприклад, ДТЕК (найбільша приватна енергетична компанія України). У мене є клієнтка, яка працювала контролером, та була затримана у той час, коли ходила по домівкам, знімала показання лічильників. Як розцінювати це в рамках трудового права? Суди не хочуть визнавати той факт, що певна частина провини – на роботодавці. Але вона є. Якщо людина знаходиться безпосередньо на робочому місці на території роботодавця, то звідки там беруться озброєні особи, яким чином організована охорона праці? Якщо існує небезпека для працівників, то такі підприємства мають бути евакуйовані. Ми ж знаємо, що на території Донецької та Луганської областей розташовувалися підприємства, які мали стратегічне значення для економіки України.

У ДТЕК нам спочатку говорили – провина на державі, оскільки вона не забезпечила безпеку на тих територіях. Але й підприємство не організовувало охорону. Воно не інформувало працівників, не надавало їм ніяких інструкцій, положень, карт ризиків, що вони мають робити, аби вберегтися, як діяти, аби не ризикувати. Потім сказали, що провина на працівнику – мовляв, сама туди пішла, наражаючи себе на небезпеку. Але про що можна говорити, коли підприємство поставило задачу і не розробило безпечні маршрути, не надало  можливість працювати дистанційно. Ця жінка була затримана у 2017 році, вже майже чотири роки йшла війна, а вона мала ходити по домівках, світити своїм посвідченням синьо-жовтого кольору з гербом України. На той момент, згідно офіційній статистиці, в Донецькій області вже було понад 35 тисяч «ополченців», тобто людей, які воювали. І уявімо собі ситуацію, коли жінка приходить зняти покази лічильників, показує свої українські документи, і бачить перед собою таку людину…

Як Вам вдалося допомогти цій колишній заручниці?

Заробітну плату, яку вона не отримувала під час полону, ми вибили. Підприємство виплатило, бо на той момент не мало доказів, що воно створювало систему з охорони праці. Триває суд щодо відшкодування моральної шкоди. Але на цей раз у відповідача з’явилися якісь інструкції, які вони надали суду, і суд їх взяв до уваги. Але ж немає жодного підпису, жодного наказу про створення такої інструкції. У суді ми припустили: вони щось скачали з Інтернету та надали заднім числом, суд назвав наші слова припущеннями.

Чому так важко взагалі добитися від окремих підприємств чи навіть держави виплат моральної шкоди?

Чомусь судді в нас дуже сильно прив’язані до різних довідок, папірців, постійно вказують, що ми щось не додали. Приміром, довідку про наявність посттравматичного синдрому. Але коли у особи болить живіт, вона йде до сімейного лікаря, який робить певні діагностичні процедури, щоб з’ясувати, що з животом. А якщо людина за фізичними показниками здорова, але має глибоку психологічну травму? Як більшість колишніх військових та цивільних, які постраждали від військової агресії – обстрілів або катування. Тут сімейний лікар не допоможе. І навіть психолог, який працює в комунальному закладі і не вміє працювати з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), як би він не намагався, не допоможе. Доводиться чути про геть дикі намагання лікувати ПТСР. Якщо спеціаліст може, наприклад, виводити з алкогольної залежності, або працювати з підлітками, то це не означає, що він може працювати з ПТСР. І про це я говорю у суді. Аби стабілізувати моральний стан, людині не потрібно пити заспокійливі. Тут не може бути якогось рецепту, якоїсь магічної пігулки, яку випише сімейний лікар. Це має бути робота психолога, або психотерапевта, або вже психіатра. А вони чомусь не відокремлюють ці моменти. До речі, вже є рішення Європейського суду, що якщо навіть немає візуальних ушкоджень, це абсолютно не є тим фактом, що особа не зазнала моральної шкоди. Ми можемо бачити абсолютно здорового чоловіка, але ми не знаємо, що там у нього всередині. Судді замість того, аби розглядати покази і справу по суті, вимагають: дайте мені рецепт, чек, який би доводив факт звернення до лікаря.

Тобто проблем, з якими стикаються заручники після звільнення, багато?

Дуже багато.

Якщо це так, чому немає системного вирішення?

Я не можу сказати, що держава не займається такими проблемами. Думаю, відповідальні особи розуміють об’єм проблем, адже багато громадських організацій про них заявляють на кожному круглому столі, і квадратному, і брифінгах тощо. Інша справа, чому не працюють над вирішенням. Важко сказати. Можливо, люди на місцях, навіть гарні фахівці, не готові працювати з такою категорією громадян. Психіатр інколи не розуміє різницю між алкоголіком і заручником, думає, що у них однакові проблеми. Той і той зловживає. Буває. Але причини різні, як і методи роботи.
Юлія Полєхіна з колегами з Правозахисної групи “СІЧ”

Законопроект про статус заручників та соціальні пільги, який зараз перебуває у Верховній Раді, поданий президентом як невідкладний, зможе бодай частково вирішити проблеми заручників?

Я в принципі за будь який законопроект, який більш-менш щось може формалізувати, внести ясність. Але вже сьогодні багато людей не отримують соціальні послуги та виплати лише через те, що не знають, що існують певні механізм їх надання. І ніхто їм не підказує.

 

Матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

         З питань консультацій та терміну виконання робіт, звертайтеся:

 

+38 (044) 339-99-71, +38 (044) 253-88-55

 

advocatekiev1@khg.org.ua

      *Надіслати електронного листа, заповнивши контактну форму

 

 

  НАШІ ПАРТНЕРИ / OUR PARTNERS:

                   
           
                   
                   
                   

 

 


© 2014 Всі права захищені.